випихати

ВИПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПХАТИ, аю, аєш, ВИ́ПХНУТИ, ну, неш, док., розм.

1. кого і без прям. дод. Пхаючи, примушувати вийти звідкись, кудись, стати десь.

Уляна з кулаком на дорогу випихає Андрійка за двері (М. Коцюбинський);

Господиня дає горщик з борщем, що він уже його сьорбав третій день, і випихає в темну хижку (П. Панч);

Три жінки в нерішучості зупинились біля дверей, випихають одна одну наперед (І. Цюпа);

Пані випхала тоді Настю за двері (Марко Вовчок);

Гладкого й зблідлого Синявіна випхнули надвір із хати, і він упав під арбу [гарбу] (Іван Ле);

// що. Пхаючи, витискати, висовувати, вивозити поперед себе.

Об'їзд був важкий. Часом .. забивалися в такі чагарники, що ледве видиралися з них, з усіх сил випихаючи машину (Іван Ле);

Ліля і Марія випхали перед собою до їдальні крісло-коляску, де напівлежав Геннадій (І. Волошин).

2. кого, перен., розм. Примушувати кого-небудь залишати свій дім, село і т. ін.

– Аби вас випхнути з села, а то ви мені і за вухом не свербите. А випхнути треба, бо зовсім пропаде Хведір (Панас Мирний);

// Примушувати кого-небудь робити щось, залишивши свій дім, село і т. ін.

Невістку свою в найми випхала [Конониха] (Грицько Григоренко);

// Силою або похапцем видавати заміж.

– Вона [мати] тебе випихає на троє дітей, аби не за мене (Ганна Барвінок);

Багато людей було тієї думки, що опікуни Ладики силоміць випхнули Олену за богослова Річинського (Ірина Вільде).

◇ (1) Ви́пхати в пле́чі (в поти́лицю) кого і без дод., зневажл. – грубо вигнати кого-небудь звідкись.

[Саша:] Та що ж, мамо, коли так трудно, – я собі місце найду! [Красовська:] Яке місце? Учителькою станеш, щоб другого дня в потилицю випхали (Олена Пчілка);

– Як бачите, юначе, поміщик Ґалаґан не марнує часу. Поки ви з мужиками взуєте його в постоли (чи як пак там у того Коцюбинського?) та в плечі випхаєте з маєтку, уже й нову спеціальність набуду (А. Головко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

випихати

Значення в інших словниках