висмикатися

ВИ́СМИКАТИСЯ див. висмика́тися.

ВИСМИКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, ВИСМИ́КУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВИ́СМИКАТИСЯ, аюся, аєшся, ВИ́СМИКНУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. тільки 3 ос. Вириватися, вийматися звідки-небудь унаслідок різкого руху.

Попід рання Андрієві присновидівся [приснився] навчально-спортивний комплекс, де складає запасний парашут.., чіпляє замок на висотомір-автомат, пам'ятаючи, як автоматично висмикується чека на півкілометровій висоті (Є. Пашковський);

// Вибиватися з-під чогось.

– Не пізнав? – підхопила Мотря, якось нервово й швидко зриваючи з голови хустку і пригладжуючи тремтячою рукою чорне, як сажа, волосся, що висмикувалось на всі боки (В. Винниченко);

Галстук висмикнувся з-під жилетки і безпорадно метлявся в повітрі (Л. Смілянський);

Хлоп'як ще голомозий, з штанців подерта сорочка висмикалася, очі – як реп'яхи. Навіть крізь подерту сорочку видно синю шкіру та випнуті ребра (Є. Гуцало).

2. перен., розм. Швидко залишати що-небудь, вибігати, вириватися звідкись, із чогось.

З вечором висмикувалися з лісу. Пішла і Марія. Горою. Село догоряло, висвітлюючи Татарку (Б. Харчук);

– Стараймося лише тепер висмикнутися з міста так, аби нас не побачили (І. Франко);

– Так вони [бджоли] як рвонули мене з усіх боків, то я як висмикнувсь із колодки, та як ударив, так у сажі з кабаном опинився... (Остап Вишня);

Висмикнулася вона [Гапуся] аж на Рохмистрівський шлях (Т. Осьмачка).

3. тільки недок. Пас. до висмика́ти, висми́кувати.

Бур'яни легше висмикуються із вогкого ґрунту (з газ.).