висолоплювати

ВИСОЛО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СОЛОПИТИ, плю, пиш; мн. ви́солоплять; док., що, розм.

Висувати, вивалювати назовні з рота, пащі (про язик).

Дядьки пищали, вищали, висолоплювали язики, вищиряли зуби (І. Нечуй-Левицький);

Ще довго лікар морочив хлопця: стукав молоточком по колінах, по п'ятах, змушував витягувати руки, заплющувати очі й висолоплювати язика (С. Добровольський);

Батько смикнув віжками, вороний коник Шалапут висолопив язика й напружився (О. Донченко).

◇ (1) [Аж] ви́солопити (ви́валити) язи́к (язика́), зневажл. – дуже задихатися, захекатися від швидкого бігу або напруженої роботи.

Микита й Дорофтей побігли за бричкою. Доки добігли, аж язики вивалили (з казки);

– Гляньте, як працює, бідолаха, аж язика висолопив (І. Нечуй-Левицький);

Як повів [Сенько] Славка тими стежками, то він аж язик вивалив із утоми, бо ті стежки крутилися дебрями й горбами (Л. Мартович);

[Максим:] Геть чисто шию спекло, а Юхим зовсім язика вивалив... Буде знати, як зо мною робити!.. (С. Васильченко);

(2) Ви́солопивши (ви́валивши) язи́к (язика́), зневажл., зі сл. бігати, тікати і т. ін.:

а) дуже швидко.

– Ну, що тобі таке? Чого ти прилетів, язик висолопивши? Що там таке сталося, що за тобою мов собаки гнали? (І. Франко);

б) до повного виснаження, надзвичайно напружуючи сили.

– Тепер, якщо потрібні тобі гроші, – побігаєш не день, не два, висолопивши язика, заким позичиш (М. Коцюбинський);

– А в селі в цей час робилось таке: лисий Лукан, висолопивши язика, бігав з подвір'я на подвір'я, збирав білі, як лебедине пір'я, листівки (Ю. Збанацький).