висушувати

ВИСУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СУШИТИ, шу, шиш, док.

1. що. Робити що-небудь сухим; позбавляти вологи.

Сонце вже пригрівало, висушуючи рештки роси на придорожніх квітах і бур'янах (В. Гжицький);

Не висушать тебе [джерело] пекучі літа дні (М. Зеров);

Вранці, коли зійшло сонце, юнак, висушивши одяг, міцно заснув (О. Донченко);

Висушив вітер степові шляхи (Н. Рибак);

* Образно. Жар знищив силу тіла І соки мислі висушив (І. Франко).

2. кого, що, перен. Робити худим; виснажувати.

Глибокі зморшки порізали високе чоло, покарбували колись повне рум'яне обличчя, спершу висушивши та вив'яливши його (Панас Мирний);

// Позбавляти життєвих сил; знесилювати.

Старість, що не кажи, висушує не тільки тіло, а й мозок (М. Стельмах);

Твердохліб уже три місяці не виходить з хати .. Висушила клята хвороба (А. Хижняк);

// Змучувати, доводити до повного виснаження.

[Ромця:] Бач, як спалила, як висушила його туга (С. Васильченко).

3. що, розм. П'ючи, спорожняти посуд; випивати до дна.

Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку (І. Котляревський);

На щастя, я не встиг сам до кінця висушити сулію вишнівки і почастував його [пана Порадовського] добряче (В. Малик);

Цяпка відняв у мене флягу, .. задер голову і дудлив, поки не висушив до дна (Р. Іваничук).

◇ (1) Вису́шувати / ви́сушити сльо́зи (сльозу́) у кого, чиї, чию – втішати, заспокоювати того, хто плаче.

Поцілунками він висушував її сльози, і вона заспокоювалась, і знову було їй так хороше з милим, як завжди (А. Шиян);

Рідна пісня заплете розмову, у стареньких висушить сльозу (А. Малишко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me