висушувати

ВИСУШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИСУШИТИ, шу, шиш, док., перех.

1. Робити що-небудь сухим; позбавляти вологи.

Сонце вже пригрівало, висушуючи рештки роси на придорожніх квітах і бур’янах (Володимир Гжицький, Вел. надії, 1963, 51);

Не висушать тебе [джерело] пекучі літа дні (Микола Зеров, Вибр., 1966, 279);

Висушив вітер степові шляхи (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 558);

Вранці, коли зійшло сонце, юнак, висушивши одяг, міцно заснув (Олесь Донченко, III, 1956, 362);

*Образно. Жар знищив силу тіла І соки мислі висушив (Іван Франко, XIII, 1954, 29).

♦ Висушувати (висушити) сльози (сльозу) — втішати, заспокоювати того, хто плаче.

Поцілунками він висушував її сльози, і вона заспокоювалась, і знову було їй так хороше з милим, як завжди (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 226);

Рідна пісня заплете розмову, у стареньких висушить сльозу (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 116).

2. перен. Робити худим; виснажувати.

Глибокі зморшки порізали високе чоло, покарбували колись повне рум’яне обличчя, спершу висушивши та вив’яливши його (Панас Мирний, III, 1954, 14);

// Позбавляти життєвих сил; знесилювати.

Старість, що не кажи, висушує не тільки тіло, а й мозок (Михайло Стельмах, I, 1962, 461);

А Твердохліб уже три місяці не виходить з хати.. Висушила клята хвороба (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 456);

// Змучувати, доводити до повного виснаження.

[Ром ця:] Бач, як спалила, як висушила його туга (Степан Васильченко, III, 1960, 455).

3. розм. П’ючи, спорожняти посуд; випивати до дна.

Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили без остатку (Іван Котляревський, I, 1952, 168).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me