витончений
ВИ́ТОНЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до ви́тончити.
– Увесь свій талант і многолітній труд поклав [Микола Лисенко] на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити їх і повернути народу, повернути нам, любовно очищені й витончені (О. Довженко).
2. у знач. прикм. Дуже гарний, із тонкими рисами, досконалої форми.
Колись тітка Клавда була красивою брюнеткою .. Її грація, витончена постать будили загальний подив (Ірина Вільде);
Валентина частенько заздрила витонченій красі Лідиного обличчя (М. Руденко);
Він [грек], може, навіть говорив комусь, що скіфська баба – добре одоробло супроти грецьких витончених муз (Л. Костенко).
3. у знач. прикм. Який відзначається особливою вишуканістю.
Чорне, строге, розраховане на витончений смак убрання облягало її постать (Я. Качура);
Відповідаючи на витончену чемність господаря, як могла, відказала йому в тон (Ю. Смолич);
Юна наречена – у витонченому вінчальному вбранні, урочистий фон їй створює темний костюм нареченого (із журн.).
4. у знач. прикм. Чудово розвинений, із гострим сприйманням.
У нього велике опукле чоло, і весь він громіздкий не по літах, але внутрішньо витончений (О. Довженко);
Валіде наперед здогадувалася, як різонуть оті простонародні пісеньки .. витончений слух повелителя, що з дитинства писав наслідування-назіре на блискучі касиди й газелі Ахмеда-паші (П. Загребельний);
Лесь Курбас засвоює естетичні принципи й виражальні засоби актора нового типу, актора витонченого психологізму, нервової емоційності, загострено інтелектуальної наповненості (з публіц. літ.);
// Який відзначається особливою досконалістю або крайньою загостреністю.
Тамара добре знає історію: ні Чингісхан, ні пси-рицарі, ні Наполеон не додумувались до таких витончених катувань [як фашисти] (А. Хижняк);
Коропов любив стояти в кузні й дивитись на витончену роботу Степана Васильовича (В. Земляк).
Значення в інших словниках
- витончений — (приємний на вигляд) тендітний, тонкий, (про манеру поведінки) ніжний, делікатний. Словник синонімів Полюги
- витончений — ви́тончений 1 дієприкметник від: 'ви''тончити' ви́тончений 2 прикметник вишуканий; особливо досконалий Орфографічний словник української мови
- витончений — [витончеинией] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
- витончений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до витончити. 2》 прикм. Дуже гарний, з тонкими рисами, досконалої форми. 3》 прикм. Який відзначається особливою вишуканістю. 4》 прикм. Чудово розвинений, з гострим сприйманням. Витончений слух. Великий тлумачний словник сучасної мови
- витончений — див. вродливий Словник синонімів Вусика
- витончений — ВИ́ТОНЧЕНИЙ (перев. про тіло та його частини — приємний на вигляд завдяки гарно, чітко окресленим рисам, завершеній формі), ДОСКОНА́ЛИЙ, ТЕНДІ́ТНИЙ, НІ́ЖНИЙ, ТОНКИ́Й, ДЕЛІКА́ТНИЙ, ВИ́ТОЧЕНИЙ, ТОЧЕ́НИЙ (з чіткими контурами). Словник синонімів української мови
- витончений — Ви́тончений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- витончений — ВИ́ТОНЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́тончити. — Увесь свій талант і многолітній труд поклав [Микола Лисенко] на те, щоб знайти, зберегти перли народної творчості, обробити їх і повернути народу, повернути нам, любовно очищені й витончені (Довж. Словник української мови в 11 томах