1. Словник української мови у 20 томах

витребувати

ВИ́ТРЕБУВАТИ, ую, уєш, док., що.

1. канц. Одержати що-небудь на вимогу.

Рушель .. поїхав до Станіслава, витребував собі кілька жовнірів станіславської залоги, озброїв своїх гайдуків і установив .. варту (Г. Хоткевич).

2. розм., рідко. Змусити кого-небудь прийти або з'явитися кудись; викликати листом і т. ін.

То були Христя із Мариною, котру Довбня з п'яних очей витребував собі у губернію (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. витребувати — ви́требувати дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. витребувати — -ую, -уєш, витребувати, -ую, -уєш, недок., док., перех. 1》 канц. Одержати що-небудь на вимогу. 2》 розм. Запропонувати кому-небудь прибути або з'явитися кудись; викликати листом і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. витребувати — ВИКЛИКА́ТИ (пропонувати кому-небудь, просити когось прибути, з'явитися кудись), ВИКЛИ́КУВАТИ рідше, ВИЗИВА́ТИ розм., рідко; ВИПИ́СУВАТИ рідко (письмово). — Док.: ви́кликати, ви́требувати розм. ви́звати, ви́писати. Князь викликав майстрів з Варшави (І. Словник синонімів української мови
  4. витребувати — ВИ́ТРЕБУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. канц. Одержати що-небудь на вимогу. Державні установи і підприємства можуть витребувати від усякого набувача належне їм майно (Цив. кодекс УРСР, 1950, 18). 2. розм. Словник української мови в 11 томах