1. Словник української мови у 20 томах

вихваляка

ВИХВАЛЯ́КА, и, ч. і ж., розм.

Той (та), хто вихваляється; хвалько.

Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, задаваку: Кіт-хвастун (Г. Бойко);

– Ти невимовний вихваляка, Лесе. Звичайно, все лісове товариство шанує вашу працю. Таж не ви одні пильнуєте Ліс! (Ю. Покальчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вихваляка — вихваля́ка іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. вихваляка — -и, ч. і ж., розм. Той або та, що вихваляється. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вихваляка — див. пихатий Словник синонімів Вусика
  4. вихваляка — ХВАЛЬКО́ розм. (людина, яка любить хвалити себе, хвастати ким-, чим-небудь), ХВАСТУ́Н підсил. розм., ХВАСТ підсил. розм., ВИХВАЛЯ́КА підсил. розм.; САМОХВА́Л, САМОХВА́ЛЕЦЬ (той, хто хвалить себе); ФАНФАРО́Н розм. (хвалькуватий базіка). Словник синонімів української мови
  5. вихваляка — ВИХВАЛЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Той або та, що вихваляється. Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, задаваку: Кіт-хвастун (Бойко, Ростіть.., 1959, 82). Словник української мови в 11 томах