1. Орфографічний словник української мови

вихваляка

вихваля́ка

іменник чоловічого або жіночого роду, істота

розм.

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вихваляка — -и, ч. і ж., розм. Той або та, що вихваляється. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. вихваляка — ВИХВАЛЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Той (та), хто вихваляється; хвалько. Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, задаваку: Кіт-хвастун (Г. Бойко); – Ти невимовний вихваляка, Лесе. Звичайно, все лісове товариство шанує вашу працю. Таж не ви одні пильнуєте Ліс! (Ю. Покальчук). Словник української мови у 20 томах
  3. вихваляка — див. пихатий Словник синонімів Вусика
  4. вихваляка — ХВАЛЬКО́ розм. (людина, яка любить хвалити себе, хвастати ким-, чим-небудь), ХВАСТУ́Н підсил. розм., ХВАСТ підсил. розм., ВИХВАЛЯ́КА підсил. розм.; САМОХВА́Л, САМОХВА́ЛЕЦЬ (той, хто хвалить себе); ФАНФАРО́Н розм. (хвалькуватий базіка). Словник синонімів української мови
  5. вихваляка — ВИХВАЛЯ́КА, и, ч. і ж., розм. Той або та, що вихваляється. Всі прозвали вихваляку, Вихваляку, задаваку: Кіт-хвастун (Бойко, Ростіть.., 1959, 82). Словник української мови в 11 томах