1. Словник української мови у 20 томах

вихрик

ВИ́ХРИК¹, а, ч.

Зменш. до ви́хор¹ 1.

Коли-не-коли проїде селянин возом, пастушата переженуть худобу через дорогу, схопиться вихрик куряви (О. Гончар).

ВИ́ХРИК², а, ч.

Зменш. до ви́хор².

Він знову підстригся. Чорний вихрик, здивовані очі, шляхетні рухи (І. Жиленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вихрик — ви́хрик іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. вихрик — ВИ́ХРИК, а, ч. Зменш. до ви́хор¹ 1. Коли-не-коли проїде селянин возом, пастушата переженуть худобу через дорогу, схопиться вихрик куряви (Гончар, Таврія.., 1957, 526). Словник української мови в 11 томах