виціджувати

ВИЦІ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЦІДИТИ, джу, диш, док.

1. що. Цідячи, повільно виливати, випускати звідки-небудь (про рідину, сипку речовину).

Коли кухар різав курку, то він виціджував з неї кров на дно розбитого горщика, довго струшував, щоб усі краплини крові впали на денце (Ю. Логвин);

Майборода вийняв свою баклагу і вицідив з неї останню чарку вина (В. Кучер);

Присмаленою коцюбою відгріб [Лесь] жар убік, витягнув на припічок горщика, рештки окропу в цеберку вицідив. На всю хату відразу ж запахло вареною картоплею (І. Нижник);

* У порівн. Обличчя те було блідим, аж посірілим, ніби з нього вицідили кров (В. Козаченко).

2. що, розм. Поволі випивати (перев. про алкогольні напої).

От як вицідили вони самотужки глек слив'янки, .. прибігла й наша Олена з поля (Г. Квітка-Основ'яненко);

Другу чарку вона вже ніби цідила через губи, наче солодкий лікер, вицідила ще й смажні губи облизала (І. Нечуй-Левицький);

– Пий, а то!.. Та однаково!.. Пий, веселіш буде, браток! Тоді я одважився, підійшов і в один раз вицідив усю горілку (М. Івченко);

Вицідивши до денця склянку каламутного самогону, Ярошенко враз повеселішав (В. Речмедін).

3. що і без прям. дод., перен., розм. Говорити повільно, мало, крізь зуби, неохоче.

Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс);

Стіліанос і грецькою володіє так собі: недбало виціджує слова впереміш з іншомовними, спотворює їх, псує, калічить (П. Загребельний);

– Зухвалець! – вицідив він крізь зуби (І. Франко).

4. що, перен., розм. Брати, вибирати з кого-, чого-небудь.

– Зізнаюся .. Все на щось сподівався... Дурив власне серце... Та угода – оманна. Аби нас одурити. Вицідили з мене віру... (Ю. Мушкетик);

– Хай чорнолиця богиня Гатор повикручує тобі всі суглоби, хай бог мудрості Тот вицідить увесь розум із серця твого! (І. Білик).