вицілювати

ВИЦІ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЦІЛИТИ, лю, лиш, док., розм.

1. Те саме, що вціля́ти.

– У мене очі мало з голови не вискочать, так призираюся, щоб вицілити йому [ведмедеві] просто під ліву лопатку (І. Франко);

Отаман підвів свій [мушкет], холодно вицілив вершника зі значком на списі (Ю. Мушкетик).

2. Те саме, що приці́люватися 1.

– У них, мабуть, щось зіпсувалося, що вони не падають, – я ж так вицілював... – показав він на нерухомі мішені (Б. Антоненко-Давидович);

– Сіла біля крякухи сила-силенна крижня! .. Я вицілив та як попхну з обох стволів разом! (Остап Вишня).