вкінці
ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́), присл., розм.
Те саме, що вре́шті; нарешті.
Хто напоумляє людину, той знаходить вкінці більшу ласку, ніж той, хто лестить язиком (Біблія. Пер. І. Огієнка);
Вона довго одмовлялась, та вкінці і згодилась (О. Стороженко);
Іван спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, і старий мусив укінці податися (В. Стефаник).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вкінці — вкінці́ прислівник незмінювана словникова одиниця розм. Орфографічний словник української мови
- вкінці — ВКІНЦІ (УКІНЦІ) – В (У) КІНЦІ Вкінці (укінці), присл. розм. Врешті, нарешті. Максим вкінці замовк (І.Франко); Вигнаний батьком, Рустем навіть вкінці оселився у його (М.Коцюбинський). В (у) кінці, ім. з прийм. Літературне слововживання
- вкінці — <�УКІНЦІ> пр., врешті, нарешті; наостанці, наостанку, під кінець, на завершення, обр. під завісу. Словник синонімів Караванського
- вкінці — (укінці), присл., розм. Те саме, що врешті; нарешті. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вкінці — НАРЕ́ШТІ (після ряду певних подій, явищ, предметів і т. ін., наприкінці якоїсь дії — у її кінцевому наслідку, в її завершенні), ВРЕ́ШТІ (УРЕ́ШТІ), ЗРЕ́ШТОЮ, ВРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ (УРЕ́ШТІ-РЕ́ШТ), ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́) розм., ОСЬ (ужив. Словник синонімів української мови
- вкінці — Вкінці́, присл. = наоста́нці Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вкінці — ВКІНЦІ́ (УКІНЦІ́), присл., розм. Те саме, що вре́шті; нарешті. Вона довго обмовлялась, та вкінці і згодилась (Стор., І, 1957, 362); Вкінці з настанням сумерку все було готове (Фр., V, 1951, 383). Словник української мови в 11 томах