1. Словник української мови у 20 томах

владичити

ВЛАДИ́ЧИТИ, чу, чиш, недок., уроч.

1. Панувати.

Владичити безроздільно;

* Образно. Неправда і зло ніколи не будуть владичити над народом (з газ.).

2. Бути владикою (у 1 знач.).

Братові віжки правління внаслідував Данило і безпечно у землях дідівських владичив (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. владичити — влади́чити дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. владичити — Влади́чити. Панувати, владарювати. А там і днесь, в сумній далечині, сьвята земля туманами повита, владичуть там, як в ті забуті дні, і страх, і плач, і дума сумовита (Галіп, Думки та пісні, 12). Українська літературна мова на Буковині
  3. владичити — -чу, -чиш, рідко. 1》 Панувати. 2》 Бути владикою (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. владичити — див. керувати Словник синонімів Вусика
  5. владичити — ПАНУВА́ТИ (мати владу над ким-, чим-небудь), ВОЛОДАРЮВА́ТИ, ВЛАДАРЮВА́ТИ уроч., ВЛАДИ́ЧИТИ заст. Народився Гордій з давнього панського роду, що звик панувати над мужиком і так виробив у собі цю потребу панувати... Словник синонімів української мови
  6. владичити — ВЛАДИ́ЧИТИ, чу, чиш, ц.-с., рідко. 1. Панувати. Ні, не владичити над нами заокеанським крамарям (Рад. Укр., 26.V 1951, 3). 2. Бути владикою (в 2 знач.). Словник української мови в 11 томах