владицтво

ВЛАДИ́ЦТВО, а, с.

1. рел.-церк. Діяльність і сан владики (у 3 знач.).

Єронім Устрицький Перемиським владикою став у 1715 р., від владицтва відмовився 1746 р. (з рел.-церк. літ.);

Хоч мій отець на Полоцькім владицтві Давно мені нагрів був місце тепле, Та ні, нехай в церковному дідицтві Кунцевич в дзвони дзвонить, в било клепле (П. Куліш).

2. рел.-церк. Адміністративно-територіальна одиниця, очолювана владикою (у 3 знач.); єпархія.

Середину XVI в. зайняла у Львові боротьба за відновлене владицтво православне (М. Грушевський);

Мукачівське владицтво стало колискою, з якої виросли нові унійні церковні провінції-єпархії: Крижевацька (1777 р.), Пряшівська (1818 р.), Клуж-Герла (1857 р.), Гайдудорозька (1912 р.) (з рел.-церк. літ.);

У другій половині XV століття проти деяких прізвищ або просто імен дописувалося, з якого студент владицтва. По цьому можна було судити про віровизнання (з навч. літ.).

3. уроч., рідко. Панування.

Я вступлю в моє владицтво Мудрим Соломоном (П. Куліш);

На початку V ст. римське владицтво в Британії припинилося, і на деякий час кельти стали незалежними (з наук. літ.).