владичний

ВЛАДИ́ЧНИЙ, а, е.

1. рел.-церк. Те саме, що влади́чий.

[Котенко:] Стою тепер на верховині я. Закон для всіх – моє владичне слово (М. Старицький);

От руку підніс він. Тиша нараз залягла, .. Всі олімпійці примовкли, скорившися волі владичній (М. Зеров);

Мирон Данилович побіг до сходів, але прискочивши близько, вдержався: через звичний страх перед будинком, звідки завжди сунуло і загрожувало начальство, приїждже – владичне, і тутешнє – дрібне... (В. Барка);

Злопам'ятність наводить морок на владичний ум молільника й темрявою оточує його молитви (з рел.-церк. літ.);

* Образно. Сонце підводить свою владичну голову все вище та вище, голова ж старенького Йоганна схиляється все нижче та нижче, покірно й солодко куняючи під благосним теплом (В. Винниченко).

2. перен. Який має владу над ким-небудь.

Очима поводить – наче душу з тебе виймає .. Владична, справді .. владична була краса в Ковбанівни (П. Куліш).