1. Словник української мови у 20 томах

владолюбець

ВЛАДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч.

Той, хто любить владу (у 3 знач.).

[Яненко (задумано): ] Високодумні владолюбці – ви у попіл все повернете (Л. Старицька-Черняхівська);

У злобному тілі владолюбця легко прищепилася жорстокість вельмож (М. Стельмах);

Не був [Метелиця] ні владолюбцем, ні честолюбцем, а більше всього на світі шанував і беріг власну волю і гідність, найдужче любив Січ, що була його домівкою (В. Малик);

Змагаються люди захланні, втручаються в чужі сфери словолюбці і владолюбці (Ю. Мушкетик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. владолюбець — владолю́бець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. владолюбець — -бця, ч. Той, хто любить владу (у 3 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. владолюбець — ВЛАДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Той, хто любить владу (в З знач.). У злобному тілі владолюбця легко прищепилася жорстокість вельмож (Стельмах, Хліб.., 1959, 18). Словник української мови в 11 томах