внучка
ВНУ́ЧКА (ОНУ́ЧКА, рідко УНУ́ЧКА), и, ж.
Зменш. до вну́ка.
А внучка в юпку одяглась У Катрину і ніби йшла До діда в гості (Т. Шевченко);
Чайка майже не слухав. Перед очима його все ще стояв величний патріарх із тою дівчиною – донькою чи онучкою. Їх розстріляють... (Д. Бузько);
Сяде [баба Олександра] на призьбі і до нас, цілої купи своїх онуків та онучок: – Ану, діти, гратись у гусей та вовка! (Б. Антоненко-Давидович);
Навчається добре бабусина внучка. Погано лише, що росте білоручка (С. Олійник).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- внучка — вну́чка іменник жіночого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
- внучка — (онучка, рідко унучка), -и, ж. Зменш. до внука. Великий тлумачний словник сучасної мови
- внучка — Вну́чка і ону́чка, -чки, -чці; -чки, -чок, -чкам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- внучка — ВНУ́ЧКА (ОНУ́ЧКА, рідко УНУ́ЧКА), и, ж. Зменш. до вну́ка. А внучка в юпку одяглась У Катрину і ніби йшла До діда в гості (Шевч., І, 1951, 320); Навчається добре бабусина внучка. Погано лише, що росте білоручка (С. Ол., Вибр., 1959, 154). Словник української мови в 11 томах