1. Словник української мови у 20 томах

вовкуватий

ВОВКУВА́ТИЙ, а, е.

Похмурий, понурий.

Очі в неї якісь вовкуваті (О. Донченко);

Та ось дівчина перехопила вовкуватий Юрків погляд (С. Журахович);

// Відлюдкуватий.

Спохмурнів він, мовчазний став, вовкуватий (М. Коцюбинський);

Був вовкуватий, цей парубійко, цурався навіть зустрічатися поглядом (І. Багряний);

Прийшла в гості до невістки Сердита свекруха .. – Ой, невісточко, невдале У тебе дитятко. Якесь воно вовкувате. Німе, як телятко (П. Глазовий);

Чоловіки .. вміло несли попід пахвами одразу по кілька пляшок і відкривали пивні банки зубами на ходу, – вовкуваті, голомозі (О. Забужко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вовкуватий — вовкува́тий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. вовкуватий — Відлюдькуватий, похмурий, понурий: ПОБ. сором'язливий. Словник синонімів Караванського
  3. вовкуватий — -а, -е. Похмурий, понурий. || Відлюдкуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вовкуватий — див. відлюдкуватий Словник синонімів Вусика
  5. вовкуватий — ВІДЛЮ́ДКУВАТИЙ (ВІДЛЮ́ДЬКУВАТИЙ) (який тримається, живе осторонь від людей, самітно), ВІДЛЮ́ДНИЙ, НЕЛЮДИ́МИЙ, ВОВКУВА́ТИЙ, ДИ́КИЙ. У людей замкнутих і відлюдкуватих спалах почуття буває особливо сильним і глибоким (Л. Словник синонімів української мови
  6. вовкуватий — Вовкува́тий, -та, -те Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. вовкуватий — ВОВКУВА́ТИЙ, а, е. Похмурий, понурий. Та ось дівчина перехопила вовкуватий Юрків погляд (Жур., Опов., 1956, 92); Очі в неї якісь вовкуваті (Донч., III, 1956, 382); // Відлюдкуватий. Спохмурнів він, мовчазний став, вовкуватий (Коцюб., І, 1955, 305). Словник української мови в 11 томах
  8. вовкуватий — Вовкуватий, -а, -е Нелюдимый, мрачный. У мене хлопці вовкуваті, а дівчатко так до всякого приступне. Волч. у. Словник української мови Грінченка