вогнищанин

ВОГНИЩА́НИН, а, ч.

У Давній Русі Х–ХII ст. – головний управитель князівських маєтків.

Не злякалися міщани, Як половці надтягли; Самі старші огнищани Заборола облягли (І. Франко);

Не по честь свою і не заради слави йдуть нині на княжий суд люди. Той переорав межу.., той убив огнищанина, княжого тіуна чи посадника (С. Скляренко);

Великого князя зараз немає, пішов походом на греки, його ж тивуни та вогнищани – люд непевний (І. Білик) .