вогнище

ВО́ГНИЩЕ, а, с.

1. Купа дров, хмизу і т. ін., що горить.

[Карпо:] Розкладу вогнище, ляжу та й буду думати (М. Кропивницький);

В степу блимали вогнища, надходила ніч (М. Хвильовий);

Осторонь тьмяно вбирав у себе кволі вогники військовий казанок, а коло нього – зібгана солдатська шинеля. Горобенко глухо сказав до лави: – Тут огнище і шинеля... (Б. Антоненко-Давидович);

Треба буде перепливти через річку, швидко назбирати дров на тім боці і розпалити вогнище (І. Багмут);

Кияни верталися до своїх осель. З домів частіше віяло .. запахом готованої на “буржуйках” чи на маленьких огнищах звичної, дуже нещедрої людської їжі (М. Бажан);

Подекуди вже палили вогнища з сухого бур'яну, біля них грілися трудармійці (Григорій Тютюнник).

2. Місце, де розкладають вогонь.

На підлозі житла на однаковій віддалі одне від одного знаходилися три вогнища з кістковим і дерев'яним вугіллям (з наук. літ.).

3. перен. Джерело, місце, звідки що-небудь поширюється.

Тихович побачив, що комісія не змогла злокалізувати філоксеру, не пустити її за межу звісних уже комісії філоксерних вогнищ (М. Коцюбинський);

Родина Косачів .. вважалася зразком чемності та гостинності, вогнищем, до якого тягнулися всі, кому дорогі були національні традиції (М. Олійник);

Коливання ґрунту виникають від поштовху в глибині Землі. Це місце звуть вогнищем, або центром землетрусу (з наук.-попул. літ.);

// Центр, осередок розвитку чого-небудь.

Називаючи університет вогнищем культури, ми вже самою назвою даємо йому високу оцінку (з наук.-попул. літ.).

4. іст. Князівський дім.

Серед адміністрації князівського господарства були: огнищний тіун, управитель всього князівського дому – огнища (з наук. літ.).

◇ (1) Дома́шнє (роди́нне, сіме́йне) во́гнище – своя оселя, родина, сім'я.

По довголітній розлуці він вернув до свойого [свого] домашнього огнища! (І. Франко);

Святиня сiмейного вогнища є тим мiсцем, де сама природа спрямовує, здiйснює i забезпечує рiвновагу людських сил (Р. Андріяшик);

– Ставши під сухими дубами, обернулась на своє родинне вогнище, яке пригасло ось такої прикрашеної в цвіт і щебет вродливої весни... (Є. Гуцало).