возноситися

ВОЗНО́СИТИСЯ, о́шуся, о́сишся, недок., ВОЗНЕСТИ́СЯ, несу́ся, несе́шся, док., ц.-с.

1. Підніматися вгору, до неба.

А як співалось дзвінко під тим високим небом, які пісні возносилися до тих тремтливих, мов очі, зір!.. (Василь Шевчук);

Ти ще на кінчику пера возносишся увись. А вже пора? Давно – пора. Спадаючи, молись (В. Стус);

Господь же Ісус по розмові з ними [апостолами] вознісся на небо і сів по Божій правиці (Біблія. Пер. І. Огієнка).

2. перен. Досягати більш високого громадського, службового і т. ін. становища; прославлятися.

У Візантії, – стверджують бояри й воєводи, – сидять за чином, василевси нібито возносяться над усіма... (С. Скляренко);

Є козаки сумирні, працьовиті, є чесні звитяжці, а є й харцизяки-зарізяки .. Одні хочуть вознестися над товариством славою, інші – доп'ясти пірнача чи хоч осавульської палички (Ю. Мушкетик);

Колись жила [Роксолана] єдиним наміром вирватися з рабства, .. зміцнитися і вознестися (П. Загребельний).

3. Пас. до возно́сити.

А хвала не тільки тішила, вона й спонукала Баяна дбати, аби ім'я його возносилося все вище та вище (Д. Міщенко).