волоктися

ВОЛОКТИ́СЯ, очу́ся, оче́шся, розм. ВОЛІКТИ́СЯ, ічу́ся, іче́шся; мин. ч. волі́кся, волокла́ся, ло́ся і волікла́ся, ло́ся; недок.

1. Тягтися по поверхні чого-небудь.

Як був прив'язаний до львиного [лев'ячого] хвоста, так і волікся [Вовк] за ним усю дорогу (І. Франко);

Ясна сукня волоклась по землі (Леся Українка);

Від стайні волікся за сірим жеребцем .. Карпо й кричав: – Люди, ось Драчів жеребець... Пан переховував! (П. Панч).

2. розм. Іти, їхати слідом за ким-небудь.

Де-де буйні отари Товпилися з стаєнь на пасовисько, – За ними волоклись лінивим ходом Невиспані, обдерті вівчарі – Раби (І. Франко);

За ними [каменотесами] в хвості волікся пригноблений смутний семінарський [постачальник] (С. Васильченко);

// Іти, ходити дуже повільно (від старості, утоми і т. ін.).

Ледве можна було її [жінку] пізнати. Лише воліклась під вагою щоденної важкої журби (О. Кобилянська);

// Повільно пересуватися, рухатися (перев. про хмари).

Хмари чорні, важкі волоклись по небу (Марко Вовчок).

3. розм. Постійно змінювати місцеперебування; бурлакувати, мандрувати.

* Образно. Годі, годі, лиха доле, шляхом волоктися (П. Чубинський).

4. перен. Тривати, продовжуватися (про вирішення якогось питання, справи і т. ін.).

Се не довго волоклося (Сл. Гр.);

// Поволі тягтися, минати (про час).

Сумно, поволі, важко волікся час у повдовілій хаті (І. Франко).