волоток

ВОЛОТО́К, тка́, ч.

Зменш. до во́лот.

Цвіли [очерети], повикидавши свої пухкі, кучеряві волотки, легенькі, як пух (І. Нечуй-Левицький);

В невисокому, але чистому, з повними волотками просі жагуче підпадьомкали перепелиці (В. Козаченко);

Висихаючі білі волотки манили до себе горобців, які марне порпались, відшукуючи смачне сім'я (М. Циба);

* У порівн. Шовковисті біляві брови [бійця] лежали на задимленому .. обличчі, як два волотки тирси, степової співучої трави, занесеної сюди із східних степів буйними вітрами (О. Гончар).