вошивий

ВОШИ́ВИЙ, а, е.

На якому багато вошей.

А яка ж це культура, коли ми тисячами писатимемо вірші, а ходитимемо обшарпані, вошиві, вибачте на слові, брудні, смердючі? (М. Івченко);

Осінь підкралася якось несподівано, застала підлітків босими, обдертими й вошивими (О. Донченко);

З евакуації Павло повернувся вошивий і голодний (Григорій Тютюнник);

– Плюнь, Грицю, на ту вошиву постіль та йди сюди (М. Сиротюк);

// лайл. Поганий, негідний.

Свобода, вічний абсолют – тільки й чуєш від вошивих своїх теоретиків, а самі повзають, як рептилії, від погляду твого терпнуть... (О. Гончар);

Байрачний безперестанку лається: – Драпали б оці вошиві недобитки у свій фатерлянд (Є. Доломан);

– Ану відступись! Ідемо до посла за велінням самого султана! З дороги, пловоїди вошиві, грабіжники і зарізяки стамбульські! (П. Загребельний).