вражати
ВРАЖА́ТИ¹ (УРАЖА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВРА́ЗИ́ТИ (УРА́ЗИ́ТИ), вра́жу́, вра́зи́ш, док.
1. кого, що і без прям. дод. Викликати почуття подиву, захоплення і т. ін.; дивувати.
Її вражала розкішна картина осінньої природи (М. Коцюбинський);
Перш усього вся власна особа [панни] .. уражала своєю паризькою неподільністю штучного й натурального в найменшому рухові й слові (Леся Українка);
Сенсації, як відомо, передовсім вражають емоційно, змушують людську уяву фантазувати (М. Слабошпицький);
Мене трохи вразили стосунки мiж господарями, я так i не дотямив, хто з них тут перший, але нехай собi живуть, як умiють (Р. Андріяшик).
2. кого. Завдавати душевного болю, жалю.
Ніколи ще страждання так гостро не вражало її (О. Довженко);
Мотря, качаючись на печі, цілісіньку ніч не спала – теж плакала. Так її вразили лихі речі (Панас Мирний);
// Завдавати неприємності; ображати.
Ураз розмови припинились, усі притихли. Ця раптова мовчанка при його наближенні вже тепер не дуже вражала й злостивила бая (О. Донченко);
Не пишете та й не пишете, я вже боюся, чи Вас чим не прогнівив або не вразив (В. Стефаник).
◇ (1) Вража́ти / вра́зити [в са́ме] се́рце (се́рде́нько) кого, чиє:
а) завдавати кому-небудь великих страждань, душевного болю.
Вона зараз впізнала того, що недавно вразив її в саме серце (І. Нечуй-Левицький);
б) дуже хвилювати, тривожити.
Вони [згарища] дивно якось вражали її серце (І. Франко);
З одного червоноармійця сповзла шинель, і жовтий лоб, неприродно випуклий і кістлявий, вразив комбрига в саме серце (Ю. Бедзик);
(2) Вража́ти о́ко (о́чі, зір) – дивувати незвичайним виглядом або чимсь особливим.
Ці купи людей були доволі мальовничі на ясному сонці. Тільки зовсім обголені лиця в чоловіків та дідів неприємно вражали очі (І. Нечуй-Левицький);
Безсмертний той народ, що береже і шанує свої пам'ятники. Подивіться на Дрезден. Як вражають зір витончені будови в стилі бароко (І. Пільгук);
Оленка не вражала око з першого погляду. Зате, хто погляне вдруге – навряд чи відірветься (М. Ю. Тарновський);
Всевладний час зродив краси взірець, Що досконалістю вражає зір (Д. Паламарчук, пер з тв. В. Шекспіра);
Попада́ти (влуча́ти, вража́ти) / попа́сти (влу́чити, вра́зити) на (в) [са́ме] болю́че (живе́, найболю́чіше і т. ін.) мі́сце див. попада́ти.
ВРАЖА́ТИ² див. уража́ти¹.
Значення в інших словниках
- вражати — (викликати сильне враження) дивувати, приголомшувати, розм.: ошелешувати, потрясати, (словами вивести з рівноваги) дошкуляти, досаджати, розм. коробити, допікати, підколювати// завдавати прикрощів. Словник синонімів Полюги
- вражати — вража́ти 1 дієслово недоконаного виду дивувати вража́ти 2 дієслово недоконаного виду ранити, убивати; порушувати життєдіяльність — про хвороби Орфографічний словник української мови
- вражати — <�УРАЖАТИ> дивувати, пантеличити, спантеличувати, ошелешувати, ід. вдаряти в очі, аж за очі хапати; (приємно) тішити око, (прикро) різати око; (у серце) ображати, завдавати болю; (- вигляд) впадати в око; (шкодити) див. Словник синонімів Караванського
- вражати — I (уражати), -аю, -аєш, недок., вразити (уразити), вражу, вразиш, док., перех. 1》 Викликати почуття подиву, захоплення тощо; дивувати. Вражати око (очі) — дивувати незвичайним виглядом, ситуацією. 2》 Завдавати душевного болю, жалю. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вражати — вража́ти / вра́зити (в са́ме) се́рце кого, чиє. Завдавати кому-небудь великих страждань, душевного болю. Вона зараз впізнала того, що недавно вразив її в саме серце (І. Нечуй-Левицький); // Дуже хвилювати, тривожити. Фразеологічний словник української мови
- вражати — ВРАЖА́ТИ (УРАЖА́ТИ) (викликати якесь надзвичайно сильне почуття, враження), ПРИГОЛО́МШУВАТИ, ПОТРЯСА́ТИ, ОСЛІ́ПЛЮВАТИ, ОСЛІПЛЯ́ТИ, УДАРЯ́ТИ (ВДАРЯ́ТИ), ОШЕЛЕ́ШУВАТИ розм., РАЗИ́ТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
- вражати — Вража́ти, -жа́ю, -жа́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вражати — ВРАЖА́ТИ¹ (УРАЖА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВРА́ЗИТИ (УРА́ЗИТИ), вра́жу, вра́зиш, док., перех. 1. Викликати почуття подиву, захоплення тощо; дивувати. Її вражала розкішна картина осінньої природи (Коцюб., І, 1955, 58); Перш усього вся власна особа [панни].. Словник української мови в 11 томах