вритий
ВРИ́ТИЙ (УРИ́ТИЙ), а, е.
Дієпр. пас. до ври́ти.
В тих легендах ми читаєм, .. як на людях, в землю вритих, пишні замки будувались і ставали тії люди підмурівками столицям (Леся Українка);
Діжки були вриті просто в підлогу (О. Іваненко);
Стояв ще в кожум'яки посеред дворика шаплик. Уритий був до половини в землю й мав голоблю (І. Білик);
// ври́то, безос. пред.
Там же і площа з прекрасним на ній Посейдоновим храмом. Ледве донесене, в землю там врито каміння навколо (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) ври́тий [в зе́млю], зі сл. стояти, стати і т. ін. – приголомшений чим-небудь.
Він Все мовчав і стояв наче вритий, І на Сясю поглянуть не смів (І. Франко);
Івоніка станув [став] як вритий... (О. Кобилянська);
Зюзь від несподіванки став мов уритий у землю, так що вершники мало не позлітали йому через гриву наперед (П. Загребельний).
Значення в інших словниках
- вритий — ври́тий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- вритий — (уритий), -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до врити I. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вритий — як (мов, на́че і т. ін.) ври́тий, зі сл. стоя́ти, ста́ти і под. Приголомшений чим-небудь. Івоніка станув (став) як вритий... (О. Кобилянська); Він Все мовчав, і стояв наче вритий, І на Сясю поглянуть не смів (І. Франко). Фразеологічний словник української мови
- вритий — ВРИ́ТИЙ (УРИ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ври́ти¹. В тих легендах ми читаєм, ..як на людях, в землю вритих, пишні замки будувались і ставали тії люди підмурівками столицям (Л. Укр., І, 1951, 432); Діжки були вриті просто в підлогу (Ів., Вел. очі, 1956, 91). Словник української мови в 11 томах