врозбивку

ВРО́ЗБИВКУ (УРО́ЗБИВКУ), присл.

1. Не підряд; не разом, нарізно.

Петрусь промовив урок шпарко: вмів назвати літери і вряд, і врозбивку, і боком йому поставлять, і догори ногами, а він так і шкварить, і не помиляється (Г. Квітка-Основ'яненко);

При дослідженні гостроти зору знаки на таблиці показують урозбивку, без зайвого поспіху, починаючи з нижнього рядка (із журн.).

2. полігр. Рідше проти звичайного розташування літер у тексті; розбивкою.

Розпорядча (наказова) частина проекту наказу відокремлюється від вступної частини словом “наказую”, надрукованим великими літерами і врозбивку окремим рядком на середині аркуша (з мови документів);

Днів зо три потів він коло цих слів, пишучи їх укупі і врозбивку (С. Васильченко).