врубуватися

ВРУ́БУВАТИСЯ (УРУ́БУВАТИСЯ), уюся, уєшся, недок., ВРУБА́ТИСЯ (УРУБА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок. і док.

1. Рубаючи, заглиблюватися в що-небудь.

Коли Іван Юхимович підійшов до людей, що врубувалися кайлами в мерзлий ґрунт, вони розігнули спини (М. Руденко);

В темному забої В пласти урубуються шахтарі-герої (В. Бичко);

* Образно. Картини навколишнього життя змінювались поступово, наче сокирою врубувалися в пам'ять [Тараса], щоб залишитись у ній назавжди (П. Колесник).

2. Користуючись холодною зброєю, вриватися у ворожі лави.

Шестеро уланів налетіли на Остапа. – Остапе, Остапе, не давайся! – кричав Тарас, врубуючись в гущу ляхів (О. Довженко);

– Не дивлячись на урагановий вогонь.., ми врубалися у фланг [ворога] (Ю. Яновський);

Поряд з князем билися наймогутніші новгород-сіверські витязі. Вони глибоко врубалися в густі ряди ординців (В. Малик).

3. тільки вруба́тися, перен., жарг. Розуміти що-небудь, здогадуватися про щось.

– Петрів батіг, – сказав Бурдик. – От бачиш, як швидко ти врубався! Петрів батіг (В. Діброва);

Я теж спершу не врубався у його прикол – його приколом було мовчати. Але згодом мені сподобалось (Л. Дереш).

4. тільки недок. Пас. до вру́бувати.

У курних хатах збереглися ще довгі гряди. Два бруси врубувалися на запічній і фасадній стінах (з наук. літ.);

Крокв'яні ноги врубувалися у верхній вінець зрубу (з наук.-попул. літ.).