встромляти

ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВСТРОМИ́ТИ (УСТРОМИ́ТИ), встромлю́, встро́миш; мн. встро́млять; док., що.

Всаджувати, втикати гострий предмет усередину, вглиб чого-небудь.

З сим словом меч свій устромляє [Еней] В роззявлений Рутульця рот (І. Котляревський);

Вирізає пастух два прутики й встромляє кінці кожного з них у землю (О. Воропай);

Комар присів на лоб, щоб з усієї сили Свій гострий носик устромить (Л. Глібов);

Син у землю заступа встромив і йде до хати (П. Тичина);

// Занурювати щось у рідину або в що-небудь м'яке.

Відьма встромила в кров пірце й заговорила (Марко Вовчок);

Христя, як усі вийшли з кухні, підвелася, залізла на піл і, устромивши голову в подушку, неутішно плакала (Панас Мирний);

Вона розщібнула рукав, закасала аж до плечей і встромила у воду руку (М. Коцюбинський).

◇ Вп'я́лювати (вту́плювати, встро́млювати, рідко впина́ти і т. ін.) / вп'я́лити (вту́пити, встроми́ти, вп'ясти́ і т. ін.) о́чі (по́гляд, зір) див. вп'я́лювати;

Вставля́ти (встромля́ти, ста́вити) / вста́вити (встроми́ти) па́лиці (па́лицю, па́лки́) в коле́са див. вставля́ти¹;

(1) Встроми́ти го́лову в петлю́:

а) повіситися.

Аркадій зрозумів, що його поставили перед альтернативою: або самому встромити голову в петлю, або вказати на когось (Ірина Вільде);

б) опинитися в скрутному, загрозливому становищі з власної вини.

Вона й сердита на сина, а разом і жалко його, ой, як жалко. Воно ж молоде ще, нерозумне, того й дивись, десь у петлю свою голову встромить (А. Дімаров);

(2) Встроми́ти (да́ти, всади́ти і т. ін.) ніж (ножа́) в спи́ну (рідше в се́рце) кому – вчинити, зробити що-небудь підступне щодо когось.

– Оце ж ти мені ножа встромив у серце! – заплакала Пріся. – Ти ж воював уже десять років, а чого досягнув? (А. Кащенко);

Ні, вбивця нашої дочки, ви хочете сховатися серед нас! Щоб слушної для вас хвилини встромити ніж нам у спину... Не вийде! (Ю. Яновський);

Взяла [Катря] наше ковалівське прізвище і на таку ганьбу його кинула? Ножа мені в спину дала (В. Кучер);

(3) Ні́де (нема́є де, ні́куди, заст. ні́где) [й] го́лки (го́лкою, па́льця, па́льцем, ши́лом) встроми́ти (просу́нути, штрикну́ти, ткну́ти, ки́нути):

а) дуже багато (про людей).

Ото ж людей на улиці і коло хати – ніде й голки встромити (Марко Вовчок);

У церкву навалило стілько [стільки] – пальця просунути ніде – і все тобі .. кріпацтво голодрабе (Панас Мирний);

Як Софія з баронесою прибули до театру, там було вже сила людей, як-то кажуть: ніде й голкою ткнути (Леся Українка);

Привезли нас [новобранців] у Полтаву, а там народу, як ото в Покрову на ярмарку: шилом нікуди ткнути (Григорій Тютюнник);

б) надзвичайно тісно від великої кількості людей.

На завтра .. пішли [піщани] до пана в Красногорку. Прийшли: стали в дворі коло ґанку – повнісінький двір, ніде голки просунути (Панас Мирний);

Перші пропустили було його, так що він забрався було аж на рундук, зате далі – і пальцем нікуди було ткнути (Панас Мирний);

Жах обхопив поляків. Всі стиснулися до мосту так, що нігде вже було просунути й пальця (А. Кащенко);

Стало в нашій хаті так тісно, що як зберуться всі докупи, то й голки нема де кинути (І. Муратов);

Опусти́ти (спусти́ти, поту́пити, поста́вити, встроми́ти, ври́ти і т. ін.) / опуска́ти (спуска́ти, ста́вити, встромля́ти, врива́ти і т. ін.) о́чі (по́гляд, зір і т. ін.) [в зе́млю (додо́лу)] див. опуска́ти;

Су́нути (встромля́ти, всува́ти і т. ін.) / суну́ти (встроми́ти, всу́нути і т. ін.) [свого́] но́са (рідко [свій] ніс) [в чужі́ горшки́ (в чужи́й горо́д, в чуже́ про́со)] див. су́нути;

(4) Устроми́ти ґнота́ кому – довести свою перевагу над ким-небудь; відзначитися.

Олешківський батальйон Червоної гвардії хотів показати, що він уміє не лише по-простому битися з білими, а й устромити комусь ґнота гвардійським плац-парадом (Ю. Яновський);

Як (мо́в, ні́би і т. ін.) хто встроми́в (вгороди́в) ніж (ножа́, го́лку) в се́рце див. хто¹.