встромляти

ВСТРОМЛЯ́ТИ (УСТРОМЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш і ВСТРО́МЛЮВАТИ (УСТРО́МЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВСТРОМИ́ТИ (УСТРОМИ́ТИ), встромлю́, встро́миш; мн. встро́млять; док., перех. Всаджувати, втикати гострий предмет у середину, в глиб чого-небудь.

З сим словом меч свій устромляє В роззявлений Рутульця рот (Котл., І, 1952, 295);

Комар присів на лоб, щоб з усієї сили Свій гострий носик устромить (Гл., Вибр., 1957, 193);

Син у землю заступа встромив і йде до хати (Тич., I, 1957, 83);

// Занурювати щось у рідину або в що-небудь м’яке.

Відьма встромила в кров пірце й заговорила (Вовчок, І, 1955, 53);

А Христя, як усі вийшли з кухні, підвелася, залізла на піл і, устромивши голову в подушку, неутішно плакала (Мирний, III, 1954, 253);

Закасала [рукав] аж до плечей і встромила у воду руку (Коцюб., II, 1955, 302).

◊ Встромля́ти (встроми́ти) но́са [не в своє́ ді́ло] — втручатися не в свою справу.

— Він скрізь завше встромляє носа не в своє діло, а найпаче у школі хотілось би йому заводити порядки (Вас., IV, 1960, 23);

[Степан:] Казав мені один приятель,.. що державі невигідно таким колгоспам давати машини. [Часник:] Правильно. Давно б пора. [Галушка:] От бачите, і вони [Часник] свого носа встромили. Ой же вредний! (Корн., І, 1955, 319);

Встромля́ти (встро́млювати, встроми́ти) о́чі куди — пильно вдивлятися, не зводити погляду з чогось.

А сон налягає. Щоб одігнати його, Іван встромлює очі в живий вогонь (Коцюб., II, 1955, 329);

Устромила очі в землю і слова не промовить (Сл. Гр.);

Ні́де й го́лки встроми́ти див. го́лка.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

встромляти

Значення в інших словниках