вусик

ВУ́СИК (рідко У́СИК), а, ч.

Зменш.-пестл. до вус.

Підкрутив [Хапко] вусика і до міста (Марко Вовчок);

Комашина, почувши на собі чужий погляд, заворушилася, поморгала невеличкими усиками і затихла (Панас Мирний);

Особливо стоять передо мною її очі, синьо-сірі, напружені, бігаючі, і дуже бліда верхня губа з темною смужкою усиків на ній (В. Винниченко);

Живо рухаючи білими вусиками, скочила [мишка] на лісовий корч (І. Франко);

Для сприймання смакових відчуттів у бджоли пристосовані і язичок, і ніжки, і вусики (з наук.-попул. літ.);

Довгі вусики у рака – це органи дотику (з навч. літ.);

Гарбузи перелазять через тин, прикріпившись чіпкими своїми вусиками (Є. Гуцало);

Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна (Л. Глібов).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вусик — -а, ч. Зменш.-пестл. до вус. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. Вусик — Ву́сик прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  3. вусик — ВУ́СИК, а, ч. Зменш.-пестл. до вус. Підкрутив [Хапко] вусика і до міста (Вовчок, VI, 1956, 277); Живо рухаючи білими вусиками, скочила [мишка] на лісовий корч (Фр. Словник української мови в 11 томах
  4. вусик — Стилізований рослинний мотив відповідної форми у парковому партері або біля його межі. Архітектура і монументальне мистецтво