1. Словник української мови у 20 томах

вівчарка

ВІВЧА́РКА, и, ж.

Порода собак, яких використовують для охоронної, розшукової і т. ін. роботи; собака такої породи.

Вівчарки нюхають вітер і одним оком скоса поглядають на вівці, чи все в порядку (М. Коцюбинський);

Величезна вівчарка з розгону стрибала на Василя й збивала його з ніг (О. Донченко);

Семко Дейнека подав думку, що треба міліціонера б викликати, щоб вівчарку привів та пустив її по сліду (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вівчарка — вівча́рка іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. вівчарка — -и, ж. Назва породи собак, яких використовують перев. для охорони отари овець, складів і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вівчарка — ВІВЧА́РКА (назва породи собак, яких використовують переважно для охорони отари овець, складів і т.ін.), ЧАБА́НКА розм. Стережуть їх (отари) чабани з собаками, білими вівчарками.. Одна така чабанка вільно загризає вовка (З. Тулуб). Словник синонімів української мови
  4. вівчарка — ВІВЧА́РКА, и, ж. Назва породи собак, яких використовують переважно для охорони отари овець, складів і т. ін. Вівчарки нюхають вітер і одним оком скоса поглядають на вівці, чи все в порядку (Коцюб. Словник української мови в 11 томах