відв'язувати

ВІДВ'Я́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДВ'ЯЗА́ТИ, яжу́, я́жеш, док.

1. що. Розв'язуючи, відокремлювати від прив'язі що-небудь прив'язане.

Хто важниці відв'язував, хто воли виганяв за табір у поле (Ганна Барвінок);

Одв'язує [чоловік] тиковку від ціпка, переливає в неї всю воду з кухля і знов прив'язує (Леся Українка);

Вони вийдуть на берег уранці, одв'яжуть чужий човен і випливуть на річку (М. Коцюбинський);

Служники відв'язали від сідел ведмежі шкури (А. Хижняк);

// кого. Звільняти кого-небудь від прив'язі, робити вільним.

Кат скочив на віз й, одв'язавши, звів Солоху й повів до стовпа (Панас Мирний);

Гнат відв'язав коня і, намацавши стремена, хвацько влетів у сідло (Григорій Тютюнник).

2. що, перен. Відокремлювати що-небудь від чогось, позбавляти залежності.

Центробанки країн Близького Сходу думають відв'язати свої національні валюти від долара, щоб запобігти подальшому росту інфляції (з публіц. літ.);

Ціну на газ можуть відв'язати від вартості нафти (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me