відгризатися

ВІДГРИЗА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДГРИ́ЗТИСЯ, зу́ся, зе́шся, док.

1. Гризучи, звільнятися від прив'язі.

Хоч прив'яжи, то одгризеться (Номис).

2. Кусаючись, захищатися.

У сліпій люті хлопець і тут ще відбивався руками й ногами, відгризався зубами, мов зацьковане звіря (О. Гончар);

Вовк відгризався від собак.

3. перен., розм. Захищаючись, на чию-небудь лайку відповідати лайкою.

Солоха ж сама не знала, за що її лають, проклинають і то одгризалася, то одмовчувалася (Панас Мирний);

// Захищатися від присікування, причіпок.

Вона... відгризається від докорів старої свекрухи (І. Франко);

В пізню ніч Зіна, Вася і “той” сміялися вдоволено над Климом. А Клим відгризався (Мирослав Ірчан);

Як напало на мене сім зарічанок, а я сама, то насилу відгризлась (Номис);

Найперше до Масі вчепилась: – То ти, каже, вкрала [гроші]? Та ця не далась: зараз відгризлася (А. Свидницький).

4. перен., розм. Оборонятися, відбиватися.

– Взяти фортецю голими руками – це фантазія. Ворог зубами відгризатиметься в кожному закутку (Іван Ле);

Тоді він вирішив послати сержанта Чохова на лівий край, де, як було чути по стрілянині, хтось відгризався (Григорій Тютюнник).