відживати

ВІДЖИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДЖИ́ТИ, иву́, иве́ш; мин. ч. віджи́в, жила́, ло́; мн. віджили́; док.

1. Закінчувати своє життя, припиняти існування; відмирати.

Старе одживає, нове – народжується (Остап Вишня);

Лише одні сухостої мертво-понурі стоять... (їм не треба сонця, вони вже віджили) (С. Добровольський);

– Чи ти цар, чи жебрак, скільки тобі нарізано, віджив. Не пручайся, складай руки на живіт і проси свічку (М. Циба).

2. Ставати знову живим, повертатися до життя; оживати.

Весна! .. Відживає і небо, й земля – квіти на землі, а на небі проміння (Б. Грінченко);

Коли пригріло весняне сонце і дерева почали відживати, .. знайшлося немало охочих до березового соку (В. Козаченко);

// Повертатися до нормального фізичного стану.

За три дні спочинку .. тіло [Григорія] почало відживати (Д. Бедзик);

– Віджив я при тобі, дитино моя! – каже. – І тілом, і духом віджив (І. Франко).

3. перен. Ставати знову бадьорим, жвавим, життєрадісним.

Чую, як мій дух росте на силі, як він відживає (О. Маковей);

Між товариством став він скоро одживати, став виявляти здібності до вчення, осмілів (С. Васильченко);

– Ви відживете знов, Орядин! – намовляла я живо. – Тепер вже піде все ліпше, тепер маєте якийсь маєток, ідіть лише знов вибраним шляхом! (О. Кобилянська);

Як ти знидів, помарнів собою. І блідий став, ніби той папір. Вийди в поле, радуйся весною, Відживеш – повір! (Б. Лепкий);

Віджили старі сивоусі діди. Загомоніли, заворушилися. І теж кинули шапки вгору (З. Тулуб).

4. перен. Виникати, з'являтися знову (про почуття, думки і т. ін.).

Давно пережиті дні й події зачали відживати, набирати давніх красок і життя, ясніли давнім промінням (Н. Кобринська);

При вільнішій годині і минуле горе в серці відживає (І. Франко);

Чую – одживають десь у грудях свіжі струмочки, підводяться зів'ялі надії (С. Васильченко).

5. перен. Відновлюватися, відроджуватися.

Років десять тому місто почало було відживати, але коли настала криза, то дві третіх втекло знову: на трускавки в Англію чи апельсини в Грецію (Л. Дереш);

Загальна козацька рада (іноді звуть її Генеральною радою) відживає по смерті Богдана Хмельницького і входить у широку практику в часи Руїни (з наук. літ.);

Печерська друкарня знову віджила, пригадала собі кращі часи Петра Могили і зробила надзвичайно багато (І. Огієнко).

6. Утрачати своє значення; застарівати.

Культурний процес, як і все життя суспільства у перехідну епоху, розвивається суперечливо і неоднозначно. Відживають одні явища і цінності й народжуються інші (із журн.);

Він аж струснув головою..: – Романтизм минулого віджив (Ю. Бедзик).

(1) Віджива́ти / віджи́ти своє́ (свій вік):

а) закінчувати свій життєвий шлях, повноцінне життя.

Ми старі, відживаємо свій вік, а ваше все попереду (М. Сиротюк);

Вона віджила своє, тепер скніє та возиться з ліками (Леся Українка);

б) припиняти своє існування.

Споруда відшумілих епох, уже вона відживає своє, застигла драним крилом у далечі, як знак незловленого вітру, самотності й смутку (О. Гончар);

Колоніальний режим віджив свій вік (П. Козланюк);

Невеличкий двоповерховий будиночок .. свій вік віджив і тепер навіть не сподівався на реставрацію (О. Чорногуз);

Після того, як молоді дерева почнуть плодоносити, старі, коли вони відживуть свій вік, викорчовують (з наук. літ.);

Повністю віджило своє власне кустарне гарбарство і лимарство (із журн.).