1. Словник української мови у 20 томах

відлунювання

ВІДЛУ́НЮВАННЯ, я, с.

Дія за знач. відлу́нювати і відлу́нюватися.

За кожним новим ударом [грому] не ставало чути відлунювання попереднього – а били один за одним (Ю. Смолич);

В морозному повітрі людський гомін затихав відлунюванням кроків (Григорій Тютюнник);

Ще чути відлунювання скорбної історії України в серці народу (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відлунювання — відлу́нювання іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. відлунювання — -я, с. Дія за знач. відлунювати й відлунюватися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ВІДЛУНЮВАННЯ — • ВІДЛУНЮВАННЯ (від луна) — віршова форма; двовірш, другий рядок якого — вкорочений і складається з одного слова, що повно і точно римується з останнім словом попереднього рядка. Українська літературна енциклопедія
  4. відлунювання — ВІДЛУ́НЮВАННЯ, я, с. Дія за знач. відлу́нювати й відлу́нюватися. За кожним новим ударом [грому] не ставало чути відлунювання попереднього — а били один за одним (Смолич, День.., 1950, 7). Словник української мови в 11 томах