відлунок
ВІДЛУ́НОК, нку, ч.
Відбитий звук, що долинає здалека; відзвук, луна.
Вітер з моря ніс відлунки гарматних ударів (Ю. Смолич);
В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались несхожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало);
* Образно. І я його [рушник], мов долю, простелив, Мов юності далекої відлунок (А. Малишко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відлунок — відлу́нок іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- відлунок — -нку, ч. Відбитий звук, що лине з відстані; відзвук, луна. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відлунок — див. луна Словник синонімів Вусика
- відлунок — ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯ поет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОС рідше, ВІ́ДГУ́Л рідше, РУНА́ діал. Словник синонімів української мови
- відлунок — ВІДЛУ́НОК, нку, ч. Відбитий звук, що лине з відстані; відзвук, луна. Вітер з моря ніс відлунки гарматних ударів (Смолич, Світанок.., 1955, 558); *Образно. І я його [рушник], мов долю, простелив, Мов юності далекої відлунок (Мал., Полудень.., 1960, 54). Словник української мови в 11 томах