відлуння
ВІДЛУ́ННЯ, я, с.
1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна.
І чути – лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (П. Усенко);
За далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик);
* Образно. Урочистими співами [щедрівники] так розгойдали село, що воно й досі не вгамувалося, плеще тихим відлунням щедрівок (І. Цюпа).
2. перен. Відгомін якоїсь події, слави серед людей; відгук.
Відлуння слави і неслави Він [поет] чув у звуках кобзарів (М. Рильський);
Відлунням стародавніх часів є звичай православних віруючих тримати вдома “незгасні” лампади (з наук.-попул. літ.);
// Відгомін, вияв якихось почуттів, думок і т. ін.
Намагався [Гриць] спіймати відлуння попередніх роздумів про суть радості (О. Бердник);
// Відображення чого-небудь у чомусь.
Відлунням стародавнього хреста у колі, що символізував земний і небесний вогонь, є німб із хрестом навколо голови (з наук.-попул. літ.).
Значення в інших словниках
- відлуння — відлу́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- відлуння — Луна, відлунок, відголос, відгомін, відгук, відзвук, відляск, мн. виляски, (не лише грому) відгроми; (у громаді) реакція. Словник синонімів Караванського
- відлуння — -я, с. 1》 Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. 2》 В обчислювальній техніці – відображення клавіш, що натискуються на клавіатурі, відповідними символами на екрані. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відлуння — див. луна Словник синонімів Вусика
- відлуння — ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОС рідше. Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі... Словник синонімів української мови
- відлуння — ВІДЛУ́ННЯ, я, с., поет. 1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. І чути — лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (Ус. Словник української мови в 11 томах