відлуння
ВІДЛУ́ННЯ, я, с., поет.
1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна.
І чути — лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (Ус., Шість, 1940, 8);
Урочистими співами [щедрівники] так розгойдали село, що воно й досі не вгамувалося, плеще тихим відлунням щедрівок (Цюпа, Грози.., 1961, 18).
2. перен. Відгомін якоїсь події, слави серед людей; відгук.
Відлуння слави і неслави Він [поет] чув у звуках кобзарів (Рильський, 300 літ, 1954, 24).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- відлуння — відлу́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- відлуння — Луна, відлунок, відголос, відгомін, відгук, відзвук, відляск, мн. виляски, (не лише грому) відгроми; (у громаді) реакція. Словник синонімів Караванського
- відлуння — -я, с. 1》 Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. 2》 В обчислювальній техніці – відображення клавіш, що натискуються на клавіатурі, відповідними символами на екрані. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відлуння — ВІДЛУ́ННЯ, я, с. 1. Відбиті звуки, що долинають здалека, з відстані; луна. І чути – лине дзвін підків. Відлуння бою, пісню дальню (П. Усенко); За далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); * Образно. Словник української мови у 20 томах
- відлуння — див. луна Словник синонімів Вусика
- відлуння — ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОС рідше. Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі... Словник синонімів української мови