1. Словник української мови у 20 томах

відлютувати

ВІДЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

Закінчити, перестати лютувати.

Зазимую тут і залітую, В цій великій хаті не своїй, У кутку відтихну, відлютую, Намовчусь у темряві німій (М. Вінграновський);

Відлютують сиві морозища і буранисті заметілі. Громом розбудить землю весняне небо (І. Цюпа);

Зима одлютує – волога весіння В земній глибині обмиває коріння (Л. Первомайський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відлютувати — відлютува́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відлютувати — див. відлютовувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відлютувати — ВІДЛЮТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. Перестати, закінчити лютувати. Відлютують сиві морозища і буранисті заметілі. Громом розбудить землю весняне небо (Цюпа, Грози.., 1961, 16); Зима одлютує — волога весіння В земній глибині обмиває коріння (Перв., II, 1958, 132). Словник української мови в 11 томах
  4. відлютувати — Відлютува́ти, -ту́ю, -єш гл. 1) Перезлиться. 2) Отпаять. Словник української мови Грінченка