1. Словник української мови у 20 томах

відпалий

ВІДПА́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. до відпа́сти¹ 1.

Не рекомендується збирати відпалі віночки дивини із землі (з наук. літ.);

Відпала штукатурка.

2. у знач. прикм., перен. Який відмовився від попередніх поглядів, переконань і т. ін., вийшов із якогось об'єднання, спільноти.

Колись, давно, коли він приїздив із мамою з Немирова, усіх дивувала його українська мова, українські пісні і як – Марія писала про це Опанасові – він “навертав одпалих українців” (О. Іваненко);

// у знач. ім. відпа́лий, лого, ч. Той, що відпав, відокремився від чогось.

Отже, бачиш добрість і суворість Божу, на відпалих суворість, а на тебе добрість Божа, коли перебудеш у добрості, коли ж ні, то й ти будеш відтятий (Біблія. Пер. І. Огієнка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відпалий — відпа́лий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. відпалий — -а, -е. Який відпав, відокремився, падаючи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відпалий — ВІДПА́ЛИЙ, а, е. Який відпав, відокремився, падаючи. Не рекомендується збирати відпалі віночки [дивини] з землі (Лікар. рослини.., 1958, 132); Відпала штукатурка. Словник української мови в 11 томах