відплакувати

ВІДПЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПЛА́КАТИ, а́чу, а́чеш, док.

1. кого, що і без прям. дод., розм. Те саме, що опла́кувати.

[Бар-Кохба:] А чого ж сюди ходимо всі? [Міріам:] Щоб відплакувати те горе, дитино! (І. Франко);

Не тужить дівчина, не плаче сестра, І рук не ламає матуся стара, – Одплакали доста – не чути ніде (І. Багряний);

Наді мною ночами відплакала мати, Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її (Д. Павличко).

2. тільки док. Закінчити, перестати плакати.

Я вже своє відплакала – так давно (В. Коротич).