відпускати

ВІДПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док.

1. кого, що. Дозволяти кому-небудь піти, залишити когось або щось.

Жінок своїх, що не держали В руках, а волю їм дали, По весіллях їх одпускали .. Такі сиділи всі в шапках, І з превеликими рогами (І. Котляревський);

І кроку від себе не відпускає, все просить співати (Марко Вовчок);

Кай Летіцій не любить рано відпускать гостей (Леся Українка);

Ранком вивели їх [некрутів] з казарми на двір .. Попорядкувавши, одпустили їх передихнути, бо завтра вже на учення (Панас Мирний);

Орлик відпустив козака, заборонивши йому розказувати правду (Б. Лепкий);

Як шукала вона останні десять днів, відколи відпустили бійців із полку, Семена в місті (Л. Смілянський);

Мартин Пушкар додому відпустив свій полк Полтавський (Л. Костенко).

2. кого. Давати кому-небудь волю, звільняти з-під варти.

Левка одпустили, щоб куди хотів ішов собі (Г. Квітка-Основ'яненко);

Старого Мотузку відпустили зразу ж. А решту всіх вивели на вулицю .. Їх одразу ж оточили міліціонери (А. Головко);

Тож відпустити дівчину негайно і скасувати вирока [вирок] того (Л. Костенко);

// іст. Звільняти від кріпацтва.

Так пані вже каже: – Хочу три рублі, та, може, й за три ще не одпущу (Марко Вовчок).

3. що. Переставати тримати, стискати що-небудь; випускати з рук.

Таня все не відпускає його руки (О. Гончар);

Шайбу відпускають, і вона починає ковзати без початкової швидкості (з навч. літ.);

* Образно. Кліщі, що стиснули серце, відпустили, і я отямився (Олесь Досвітній).

4. що. Робити що-небудь менш натягнутим, прикрученим; послаблювати.

При користуванні компасом запобіжник відпускають, і стрілка починає вільно обертатися (з навч. літ.);

Дід припинив коня, устав, одпустив черезсідельник і, сівши, помалу поїхав нагору (Панас Мирний);

Андрій, Михайло та Микола Васильович ладнались пливти через річку маленьким човником, щоб на тому березі одпустити трос (М. Трублаїні).

5. перев. безос., кого, що і без прям. дод., перен., розм. Слабнути, зменшуватися (про біль, хворобу).

Сильно дуже хворіли Дилди. Одпускало їх тільки тоді, коли треба було до міста їхати, – чи там яєчка везти, чи масло (Остап Вишня);

Ніби трохи мене відпустило... Чи не повернуть додому? (Марко Вовчок);

Вони чули, що коли схопить ногу чи руку судорога, то треба вколотися шпилькою, і судорога відпустить (П. Автомонов);

// Зм'якшуватися, тепліти (про погоду).

То примерзне, то знову відпустить (С. Чорнобривець).

6. що. Видавати, продавати що-небудь.

Воду відпускати населенню тільки через дворові крани (В. Кучер);

Cила всякого клопоту в мене: саджаю деревця, приймаю відвідувачів на ходу, відпускаю саджанці... (О. Гончар);

– Кому треба на насіння, .. попросимо, щоб з гамазії [гамазеї] відпустили (Г. Квітка-Основ'яненко);

// Виділяти певну суму грошей на які-небудь потреби; асигнувати, фінансувати.

Тяжко було працювати учителеві в глухі царські часи, коли Міністерство освіти дуже й дуже мало відпускало коштів на книжки та на карти (П. Тичина);

Сто тисяч одпустило Міністерство освіти [на будівництво десятирічки] (П. Панч);

// Давати певний час для здійснення чого-небудь.

Двадцять два роки напруженої роботи японцям знадобилося на те, на що наші горе-пророки відпускають Україні максимум п'ять років (з публіц. літ.).

7. що. Відрощувати бороду, волосся, вуса і т. ін.

Захар, хоч був молодий, одпускав собі вуса (Грицько Григоренко);

Він змінився за цей час, ще більше посивів, відпустив бороду (І. Цюпа);

– Відпустив я собі чуприну до бороди, а бороду мало не до колін (М. Стельмах).

8. що і без прям. дод., рел. Прощати (гріхи).

Ісус же промовив: Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

[Сестра Мархва:] Прости нам і одпусти прегрішення наші! (Панас Мирний);

Прости їм, Боже, встид і відпусти їм гріх (В. Стус);

Пошепотів, як знахарка над раною, молитвою вуста поворушив. І властію, од Бога йому даною, спасибі, одпустив і розгрішив (Л. Костенко).

9. що., мет. Обробляти сталь або вироби з неї термічним способом для зменшення їх крихкості.

Щоб надати інструменту, який виготовляють із швидкорізальної сталі, високої твердості та стійкості проти спрацювання, його гартують у маслі або селітрі і багатократно відпускають при високій температурі (з наук. літ.).

(1) Відпуска́ти / відпусти́ти на во́лю кого, іст. – звільняти кріпаків від кріпацтва.

Петра на волю одпустили. Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали (Т. Шевченко);

(2) Відпуска́ти на обро́к кого, іст. – дозволяти кріпакам сплачувати гроші або віддавати продукти натурального господарства замість відробляння панщини.

Складалась сміховинна ситуація, коли господарю було вигідно відпускати своїх селян на оброк до іншого поміщика, а самому набирати чужих працівників (із журн.).

◇ (3) Відпуска́ти (відко́лювати) / відпусти́ти (відколо́ти) жа́рти (до́тепи) – жартувати, дотепно висловлюватися.

Партизани реготалися й одколювали на адресу ігумені .. дотепи (І. Микитенко);

Працювалося їм, видно, весело, з насолодою – хтось співав, хтось насвистував, хтось жарти відпускав, і враз вибухав дружний регіт... (В. Нестайко);

(4) Відпуска́ти / відпусти́ти га́йку (га́льма) – послаблювати вимоги до кого-небудь або до себе.

Все хмільне може мати властивість відпускати гальма (з газ.);

– Сідай на готове та дивись не відпусти гайку, – повчав Сагайда Маковейчика, передаючи йому взвод (О. Гончар);

Чим пояснити її сьогоднішні примхи, скажімо, оту раптову незрозумілу різкість: “Не хочу! Їдьте без мене!” Невже, що опинилася вдома, на рідній землі, де можна собі нарешті все дозволити, відпустити всі гальма? (О. Гончар);

(5) Відпуска́ти / відпусти́ти пові́ддя – не стримувати, не контролювати себе у діях, поведінці.

Коло Дамуньки з уповноважених злітали всі набутки цивілізації, вони ставали схожі на сільську паруботу, яка на людях ще виказує сяку-таку сором'язливість, а вже в темряві .. відпускає повіддя (П. Загребельний);

(6) Відпусти́ти / відпуска́ти слове́чко, ірон. – сказати що-небудь дошкульне або дотепне.

Петя взагалі уміє відпустить словечко, уміє зуби заговорювати (І. Рябокляч);

(7) Відпусти́ти ду́шу на покая́ння чию – перестати турбувати, не чіпати кого-небудь.

Злякану злодійку чоловік тягнув на руках, не звертаючи уваги на її страх та умовляння відпустити душу на покаяння (із журн.);

(8) З ми́ром відпуска́ти / відпусти́ти кого – залишати кого-небудь без покарання, не чинячи йому перешкод.

А як перебули вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав (Біблія. Пер. І. Огієнка);

Відібравши кількох грецьких матросів, що чимось сподобались їм, повстанці виділили їм старий рибальський баркас на веслах і, побажавши вдруге не попадатись, з миром відпустили в море, до своїх (О. Гончар).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відпускати — (на волю) звільняти, розкріпачувати; (трос) послаблювати; (- хворобу) слабнути, (- погоду) зм'якшуватися, тепліти; (товар) видавати, продавати; (гроші) асигнувати; (вуса) відрощувати; (гріхи кому) прощати, розгрішати кого; (сталь) відгартовувати. Словник синонімів Караванського
  2. відпускати — ВИДАВА́ТИ (виділяти комусь що-небудь із запасів, із місць зберігання тощо), ВІДПУСКА́ТИ, ДАВА́ТИ. — Док.: ви́дати, відпусти́ти, да́ти. Словник синонімів української мови
  3. відпускати — Відпускати, -каю, -єш сов. в. відпустити, -пущу, -стиш, гл. 1) Отпускать, отпустить. Петра на волю відпустили. Шевч. 2) Отчаливать, отчалить. В тій галері від пристані далеко одпускали, чорним морем далеко гуляли. АД. І. 209. Словник української мови Грінченка
  4. відпускати — відпуска́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  5. відпускати — -аю, -аєш, недок., відпустити, -ущу, -устиш, док., перех. 1》 Дозволяти кому-небудь піти, залишити когось або щось. 2》 Давати комусь волю, звільняти з-під варти. || іст. Звільняти від кріпацтва. 3》 Переставати тримати, стискати що-небудь; випускати з рук. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. відпускати — Відпускати, пускати, видавати, продавати «Тепер я вашу зброю всю у закладі лишаю, а вас додому відпущу», — читаємо ми в Лесі Українки й розуміємо, що йдеться тут про те, щоб пустити людей на волю, а не тримати їх у полоні. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  7. відпускати — ВІДПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех. 1. Дозволяти кому-небудь піти, залишити когось або щось. Жінок своїх що не держали В руках, а волю їм дали, По весіллях їх одпускали.. Словник української мови в 11 томах
  8. відпускати — відпуска́ти / відпусти́ти га́йку (га́льма). Послаблювати вимоги до кого-небудь або до себе. — Сідай на готове та дивись, не відпусти гайку,— повчав Сагайда Маковейчика, передаючи йому взвод (О. Фразеологічний словник української мови