відсидка

ВІДСИ́ДКА, и, ж., розм.

1. Перебування певний час у якомусь місці (перев. переховуючись від когось); відсиджування.

Про відсидку за заборолами тепер уже й не йшлося: три роки не жала хліба Деревлянська земля. Скільки могли протримати наші нову облогу? (В. Малик);

У крайньому випадку на коротку відсидку від малочисельної розбійної ватаги має Гнилка біля воріт хати рублену башту на вісім бійничок, а в башті маленьку гарматку (Ю. Мушкетик).

2. Перебування у місцях ув'язнення.

За своє поліцайство він одсидів стільки, скільки заслужив і скільки дали, а після відсидки робив у колгоспі біля худоби (Є. Гуцало);

З двадцятих (із перервою на десятирічну відсидку в тридцяті – сорокові роки) до кінця вісімдесятих Остап Вишня видавався і перевидавався десятки разів (з публіц. літ.).