відсипати

ВІДСИ́ПАТИ див. відсипа́ти.

ВІДСИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДСИ́ПАТИ, плю, плеш; мн. відси́плють; док., що, чого.

1. Надбираючи, сипати частину чогось у посудину, мішок і т. ін. (про сипкі та дрібні тіла).

Черниця .. пшона одміряє у глечик, одсипає муки в миску (Марко Вовчок);

Павло знімає зі спини чувал, несе до засіки, половину відсипає (Григорій Тютюнник);

– Ось я зараз .. одсиплю в припіл оброку коням (І. Нечуй-Левицький);

Я щедро відсипав їй горіхів (М. Чабанівський);

// розм. Давати кому-небудь щедро, у великій кількості (перев. про металеві гроші).

– Якщо всі вівці – то туди їм і дорога! – гостро відповів запорожець і заходився відсипати старцям у жмені мідяки (М. Старицький);

Ївга зараз і відсипала гроші, скільки казав писар (Г. Квітка-Основ'яненко);

Хоч дівчину врятували. Одну зі всього ясиру, Одсипавши хану за неї Усе, що там ще зосталось (Л. Костенко).

2. спец. Те саме, що насипа́ти¹ 4.

Шари насипів необхідно відсипати з ґрунтів, однорідних за видом та консистенцією (з навч. літ.);

Відсипати дрібним щебенем проходи між коліями.

3. розм. Надбирати частину рідкої страви в іншу посудину.

Вони [рибалки] не забули й про Вутаньку, відсипали юшки і на її долю (О. Гончар);

// розм. Відливати рідину куди-небудь.

Я, не вагаючись, мерщій одсипав у невеличкі пляшечки і м'ятних, і гофманських капель (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me