1. Словник української мови у 20 томах

відстаючий

ВІДСТАЮ́ЧИЙ, а, е.

Який відстає (у 2, 3, 5 знач.).

Хто, було, не приготує уроку.., того вчитель карав, залишаючи в класі по закінченні занять на одну-дві години. Відстаючий учень мусив за цей час вивчити, чого не знав (Є. Доломан);

// у знач. ім. відстаю́чий, чого, ч.; відстаю́ча, чої, ж. Той (та), хто відстає (у 4–6 знач.).

Льоня Куценко ніколи не був відстаючим, навчання давалося йому легко (В. Владко);

Завдання експерименту – виявлення відстаючих з метою їх залучення до процесу цілеспрямованого навчання за відповідних психолого-педагогічних умов (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відстаючий — відстаю́чий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. відстаючий — Відстаючий — що (котрий, який) відстає — відсталий «У нашому колективі не повинно бути відстаючих!» — читаємо в районній газеті й бачимо потребу виправити неприродне для української мови слово відстаючих. «Як ми говоримо» Антоненка-Давидовича
  3. відстаючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до відставати 6). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. відстаючий — ВІДСТАЮ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до відстава́ти 6. Висока комуністична свідомість проявилась у чудовому почині Валентини Гаганової, яка перейшла на роботу з передової у відстаючу бригаду (Ком. Укр. 7, 1961, 21). Словник української мови в 11 томах