відсіля

ВІДСІЛЯ́, ВІДСІ́ЛЬ, присл.

Із цього місця, від цього місця; звідси.

Тебе прогонять відсіля (І. Котляревський);

– Але слухай, старий, поки я не вернуся, не смій мені відсіля рушитися (І. Франко);

Усе думав [Корній] про те, як би йому відсіля, з хутора, Демка витурити (Б. Грінченко);

// З цього боку, по цей бік.

От як зострілися, та й давай базікати .. Відтіля Домаха, відсіля Ївга, а там Хвеська та Педора (Г. Квітка-Основ'яненко).

◇ [І] відті́ль і відсі́ль див. відтіля́;

(1) Ні відсі́ль (рідше ні ві́дси) [і] ні відті́ль (рідше ні ві́дти):

а) невідомо звідки; несподівано.

Ростуть Піски й багатіють... Не вряди-годи, дивись! Ні відсіль ні відтіль, та й вирветься який захожий (Панас Мирний);

Сам господар сидів понурий коло вікна і оком слідив за властю, що ні відси ні відти впала як вихор, і .. ціла родина як стій стала вдвоє бідніша і зовсім безпомічна (І. Франко);

б) якось так, таким чином.

Та ні відсіль і ні відтіль На ту сирітську копійчину Купив садочок і хатину (Т. Шевченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відсіля — відсіля́ прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. відсіля — відсіль, присл. З цього місця, від цього місця; звідси. || З цього боку, по цей бік. Ні відсіль ні відтіль — невідомо з чого (на що), невідомо звідки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відсіля — ЗВІ́ДСИ (ІЗВІ́ДСИ рідше) (з цього місця), ЗВІДСІЛЯ́, ВІДСІЛЯ́, ЗВІДСІ́ЛЬ, ВІДСІ́ЛЬ, ВІ́ДСИ. Словник синонімів української мови
  4. відсіля — Відціля́ = відсіля́, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. відсіля — ВІДСІЛЯ́, ВІДСІ́ЛЬ, присл. З цього місця, від цього місця; звідси. Тебе прогонять відсіля (Котл., І, 1952, 219); — Але слухай, старий, поки я не вернуся, не смій мені відсіля рушитися (Фр., II, 1950, 31); // З цього боку, по цей бік. Словник української мови в 11 томах
  6. відсіля — Відсіль, відсіля нар. Отсюда. Комусь буде тяжко важко, як я піду відсіль. н. п. Недалеко відсіля спасається пустельник. Стор. І. 106. Словник української мови Грінченка