відірваний

ВІДІ́РВАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до відірва́ти.

Ходім і однімем своє, неправдою взяте у нас і батьків наших. Одберімо хліб свій кривавий, для розкошів одірваний од голодного рота (М. Коцюбинський);

Відірвана від народу, не чуючи в себе міцного ґрунту під ногами, українська старшина хилилася в політиці, хилилася і в культурнім національнім житю [житті] та з легким серцем приймала чужі звичаї, чужу мову, чужу культуру (М. Грушевський);

* У порівн. А що, якби був .. справді спалив мої папери? Адже був би я самісінький на світі, як лист, відірваний від дерева (І. Франко);

// віді́рвано, безос. пред.

Махідевран відірвано від її сина, відвезено на острів у Мармарі, в старий літній сераль, у самотнє ув'язнення (П. Загребельний);

“Ще чверть серця одірвано”, – занотувала Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська, переживаючи втрату Миколи Лисенка (із журн.).

◇ (1) Віді́рваний (відрі́заний) від [бі́лого] сві́ту – який не має зв'язку з навколишнім середовищем; ізольований.

Берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу (М. Коцюбинський);

Печеніги хочуть спершу підійти підковою до Києва і, якщо місто не відчинить ворота, то замкнути його петлею. Відірвані від білого світу, кияни довго не зможуть витримувати облогу (Б. Лепкий).