1. Словник української мови у 20 томах

віншування

ВІНШУВА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. віншува́ти.

Гостини та іменини, банкети та гулянки, веселі віншування та стіл, вино рікою, і довгий час ніхто .. не підозрював, що за всім тим плине зовсім інше життя (Ю. Мушкетик);

До того дня малий мандрівник і не чув ніколи за один раз стільки хвалебних слів і віншувань (Ю. Логвин);

Віншування Миколи Тарновського почалося сердечною промовою Юрія Смолича (з газ.).

2. Традиційні атрибути урочистого вітання шанованих гостей; хліб-сіль.

Богдан стрибнув з коня й ступив до дівчини, та подала йому віншування й схилилася в низькому поклоні (І. Білик).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. віншування — віншува́ння іменник середнього роду рідко Орфографічний словник української мови
  2. віншування — -я, с., рідко. Те саме, що поздоровлення; вітання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. віншування — ВІТА́ННЯ (усно чи письмово передані слова, які виражають доброзичливе ставлення, дружні почуття тощо), ПРИВІТА́ННЯ, ПРИВІ́Т, УКЛІ́Н, ПОКЛІ́Н, ПОВІТА́ННЯ розм.; ПОЗДОРО́ВЛЕННЯ, ВІНШУВА́ННЯ, ГРАТУЛЯ́ЦІЯ зах. Словник синонімів української мови
  4. віншування — Віншува́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. віншування — ВІНШУВА́ННЯ, я, с., рідко. Те саме, що поздоро́влення; вітання. Віншування Миколи Тарновського почалося сердечною промовою Юрія Смолича (Літ. Укр., 8.I 1965, 2). Словник української мови в 11 томах
  6. віншування — Віншува́ння, -ня с. Поздравленіе. Словник української мови Грінченка